Чим відрізняється діяльність сільських мешканців у сільському зеленому туризмі від бізнесу, та з чого виникла ідея розвитку та популяризації такого виду туризму в Україні розповів спеціально для сайту Асоціації індустрії гостинності України почесний голова Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні (далі – Спілка), старший науковий співробітник Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, кандидат юридичних наук Товт Михайло Михайлович.
У вересні Асоціація індустрії гостинності України провела всеукраїнський семінар з розвитку агро-рекреаційних кластерів. Ви також брали в ньому участь. Що ви думаєте про ідею створення комплексного туристичного продукту – як можливості розвитку сільського зеленого туризму та способу заробітку для селян?
Ми, суспільство в цілому, маємо подбати про село, про його мешканців, а не лише використовувати їхні ресурси. Потрібно демонструвати селянину його потрібність та суспільну затребуваність в сучасних умовах. Адже є доведеним фактом, що зміни в економічних відносинах в аграрному секторі, які відбуваються останніми десятиліттями, в більшості регіонах України призводять до занепаду сільських поселень, до їх обезлюднення.
Я вважаю, що саме сільський зелений туризм може стати одним з чинників, який позитивно впливатиме зміні наявних негативних, в окремих випадках згубних тенденцій сільського буття, свідками яких ми нині є. Наголошую - одним з чинників. Адже вирішення цієї комплексної і складної соціально-економічної проблеми можливе тільки через реалізацію комплексних заходів.Тому вважаю ідею створення агро-рекреаційних кластерів дуже вдалою. ЇЇ реалізація може дати позитивний соціальний ефект для окремих сільських поселень та місцевостей. При тому, що досягнення реального ефекту вважаю за можливим тільки при чіткій, планомірній, послідовній і тривалій взаємодії органів державної влади і місцевого самоврядування з місцевими громадами та конкретними господарями-мешканцями. Що безумовно має відбуватися із залученням до цих процесів неурядових організацій. Наша Спілка звичайно готова співпрацювати із Асоціацією індустрії гостинності України та брати участь у підготовці та реалізації таких програм, адже саме це є метою і сутністю її існування.
Ви вже два десятиліття можна сказати опікуєтеся розвитком сільського зеленого туризму в Україні. Чому Вас зацікавив цей напрям і з чого все починалося?
Більше 20-ти років минуло з того часу, коли я мав нагоду познайомитися з головою Центральноєвропейської спілки розвитку сільського зеленого туризму - доктором Чобо Чакі з Угорщини.
На тій зустрічі я перше почув про суспільну корисність громадської організації, яка піклується про розвиток сільського туризму, та про сутність такої діяльності, як надання послуг гостинності сільськими господарями в своїх оселях.
Пан Чакі на прикладі Угорщини та інших європейських країнах переконав нас у доцільності створення такої спілки в Україні.
Спілкування на цю тему мали продовження в Києві, під час яких пощастило зустріти багато небайдужих до проблем села людей. Спільними зусиллями нам вдалося в 1996 р. зареєструвати Спілку сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні.
Звідки з’явилася назва саме сільського зеленого туризму? І хто долучався до вашої спілки?
Прийом сільськими родинами гостей у своїх оселях, в тому числі з метою одержання матеріальної винагороди, не було чимось новим для України. Проблема в тому, що така діяльність не мала своєї назви. Щоб не винаходити велосипед, нами були розглянуті зарубіжні аналоги.
В Польщі ця діяльність відома як «господарська гостинність», в Угорщині – «сільська гостинність» і «сільський зелений туризм». У Франції та інших країнах використовується назва «сільський туризм». Ми вирішили обрати назву: «сільський зелений туризм».
Протягом минули двох десятиліть до Спілки долучалися тисячі українців, також зарубіжні експерти, представники донорських організацій та ін.
На мою думку, особливо корисними була (і є) співпраця з представниками преси, журналістами, які розповідали читачам про ідеї, мету та особливості сільського туризму.
Безперечно слід згадати про політиків, високопосадовців туристичного та аграрного відомств, а також про народних депутатів, які були відкриті до співпраці з нами.
Зараз активно обговорюється правильність використання назви цього виду туризму: чи то сільського зеленого, чи просто сільського. Що Ви думаєте з цього приводу?
Зараз активно обговорюється правильність використання назви цього виду туризму: чи то сільського зеленого, чи просто сільського. Що Ви думаєте з цього приводу?
Дебати навколо цього питання відбуваються по теперішній час. Однією з підстав для продовження цієї дискусії слугує та колізія, що існує в законодавстві України між положенням статті 1 Закону «Про особисте селянське господарство», де йдеться про «сільський зелений туризм» та положенням статті 4 Закону «Про туризм», де встановлено визначення «екологічного (зеленого)» та «сільського», як окремих видів туризму. Тобто, термін «зелений» використовується як синонім, аналог «екологічного» туризму, а не частина словосполучення «сільський зелений».
На перший погляд ця суперечність може декому здаватися не принциповою. Значна частина активу Спілки наполягає на збереженні вже «традиційної» назви. З іншого боку експерти, які занепокоєні «чистотою» національного законодавчого поля, з цих мотивів створюють перепони на шляху просування наших законодавчих ініціатив. Як на мене – найкраще суть цієї діяльності розкриває саме поняття «сільська гостинність». Мається на увазі, що сільський господар, який проживає із сім’єю у садибі, крім того, що займається різними ремеслами (землеробство, тваринництво та ін.), приймає також в себе гостей.
Чи можна таку діяльність назвати бізнесом?
Сільська гостинність – один із видів самозайнятості населення. Зважаючи на сучасний стан соціально-економічного розвитку села, першочергове значення має соціальний аспект цієї діяльності. Тому сільський зелений туризм розглядається як один із засобів отримання доходів сільським населенням, як компонент комплексного розвитку сільських територій і сільської інфраструктури, а також, як один із чинників стратегії подолання бідності у сільській місцевості.
Завдячуючи зусиллям нашої Спілки, юридична легалізація відбулася через Закон «Про особисте селянське господарство», господарська діяльність у межах якого не є підприємницькою діяльністю. Експерти Спілки нині ініціюють зміни до цього Закону, доповнивши його текст, що члени особистого селянського господарства мають право: «добровільно надавати за плату або безоплатно послуги у сфері сільського туризму, а саме послуги з розміщення (проживання) не більше ніж на 10 місць, харчування, а також організації дозвілля і подій, пов’язаних із використанням майна особистого селянського господарства, місцевими звичаями і традиціями гостинності».
На нашу думку, таке формулювання надасть можливість закріпити в законодавстві головні особливості цієї діяльності. Зокрема таких, як не публічний характер її здійснення, адже надання основних послуг (розміщення і харчування) відбувається не на публічній (готель, ресторан), а на приватній (садиба, яка слугує і місцем помешкання надавача послуг) території. А також наголосити на добровільності надання та вільності вибору форм, та обсягу оплати наданих послуг. Адже, на відміну від готелів, у нашому випадку господар на свій розсуд має право відмовити клієнту у гостинності, а також самостійно встановлювати за яких умов, за оплату, або без.
Які ще відмінні риси має цей вид діяльності?
До принципово важливих особливостей сільського туризму – послуги надаються самим господарем та членами його родини. Добрий сусід, або родич може йому допомогти, але господар не має права найняти собі персонал на постійній основі.
Окрім проживання, які ще види послуг може надавати своїм клієнтам такий господар?
Крім проживання та забезпечення харчуванням, це можуть бути якісь прогулянки селом, та околицями, ознайомлення з місцевим фольклором, пам’ятками, участь в різних заходах економічного, культурного та розважального характеру, які відбуваються тій місцевості. Так само це може бути полювання, рибалка, велопрогулянки, збирання лісових ягід, збір врожаю, сінокосіння та навіть копання картоплі, якщо це цікаво гостю, можна надавати як послугу. Тут вже залежить від фантазії господаря, місцевих можливостей та звісно бажання гостя.
Де в Україні практика ведення сільського зеленого туризму є найпопулярнішою?
Сьогодні вже з впевненістю можемо констатувати, що ця діяльність має поширення по всім регіонам України. Хоча достовірної статистики не існує, однак, є підстави вважати, що ця діяльність набула масовості.
Найбільшого поширення сільський туризм набув в західних областях, перш за все в Карпатському регіоні. Напевно, це пов’язано з наявністю там традиційної мережі сільських поселень та ментальними особливостями населення, а також унікальними рекреаційним потенціалом та розвиненою туристичною інфраструктурою тих місцевостей.
Які нині існують перешкоди для селянина, який хоче займатися сільським зеленим туризмом з законодавчої сторони?
Спілкування безпосередньо із господарями, надало можливість експертам Спілки визначити наступні найбільш болючі проблеми:
1) До громадян, які незареєстровані як підприємці, державні органи часто висувають вимоги щодо одержання дозволів, сертифікатів тощо. Втім, сертифікація та інші дозвільні процедури для фізичних осіб, не зареєстрованих як підприємці, є виключно добровільною.
2) Нечіткість розмежування підприємницької і не підприємницької діяльності в сфері сільського туризму.
3) Відсутність чіткого юридичного визначення поняття сільського туризму.
4) Неврегульованість питання оподаткування доходів отриманих за надання послуг у сфері сільського туризму. Доходи від оренди, тим більше за мінімальними ставками, які встановлюють місцеві ради, та фактичні доходи від послуг туристам мають різну податкову базу і строки сплати.
5) Проблема якості послуг та їх оцінки. Вимоги до приміщень, що використовуються для розміщення відпочиваючих - проблема офіційної категоризації, сертифікація об’єктів та рівня послуг і сфері сільського туризму.
6) Професійне навчання в рамках загальноосвітніх навчальних закладів. Навчання дорослих, навчання співробітників органів державної влади та місцевого самоврядування. Державна підтримка самозайнятості в сфері сільського туризму, передбачена Законом України «Про зайнятість населення».
На розв’язання саме цих проблем спрямовує нині свої зусилля наша Спілка.
